I. Розділ Історії
- I. 1. Відібраний «центр державності й національної культури» (XVII–XX ст.)
- I. 5. Колонізація: «оселили їх на найкращих землях» (1828-1831)
- I. 9. Перша різанина: «ериванські мусульмани зазнають нападів» (1905-1906)
- I. 13. Встановлення в Еривані дашнацької диктатури і початок масового винищення тюрків (травень 1917 – липень 1918)
- I. 17. Радянська ілюзія і народна війна: «вірмени нас утискають» (1921-1938)
- I. 21. Остаточне вирішення «тюркського питання» та початок кінця імперії (1985-1988)
- I. 2. Як Великий Узбек на загибель тюркам Московію породив (1243-1696)
- I. 6. Витоки лютої ворожнечі: «Вірменам явно надавали перевагу над мусульманами» (1827–1915)
- I. 10. Любов до Франції, віра в Росію та колективне самогубство: «Європа не змогла і не захотіла» (1908-1915)
- I. 14. Нав'язана вірменам державність: «екстремісти перехопили керівництво» (1918-1920)
- I. 18. Як вірменський народ довкола Сталіна згуртувався і що з цього вийшло (1941-1952)
- I. 22. Тотальне вигнання: «беріться за зброю й нищіть турків!» (1987-1989)
- I. 3. Формування російської ідеології антитюркської експансії: Господь «нам і їх поневолить» (XIV–XVI ст.)
- I. 7. Чому турки вірмен розлюбили і як полковник розвідки вірменський націоналізм винайшов (1878-1885)
- I. 11. Солдатські погроми мусульман: «йшли бойовим порядком, руйнуючи все з гармат» (1914-1915)
- I. 15. Зразок етнічних чисток: «Служити Вірменії – означає служити цивілізації!» (1914–1920)
- I. 19. Депортація: «дозвольте залишитися у своєму рідному домі!» (1947-1953)
- I. 4. Спадщина Івана Грозного та Петра Великого: «винищити іновірців – примножити християн» (1552-1827)
- I. 8. Як Росія, Франція та Англія виплекали вірменський націоналізм, але самих вірмен покинули (1895-1905)
- I. 12. Вимушений оплот вірменського націоналізму: «Еривань – татарське місто» (1917-1918)
- I. 16. Опір приречених: як Республіка Вірменія «пішла на дно багна» (1917-1920)
- I. 20. Невизнане дітище націонал-комунізму (1953-1985)


